Як Тайванська протока стала центром боротьби за міжнародні ринки

Одна з найважливіших судноплавних артерій у світі вже 75 років є центром напруженої геополітичної боротьби. Про те, як Тайванська протока стала центром конкуренції за світові ринки, чому її статус досі не вдається визначити, і до чого тут «останнє китайське попередження», читайте у матеріалі USM. 

Тайванська протока — вузька смуга води, що розділяє Тайвань і материковий Китай. Сьогодні нею проходить близько 30% світової морської торгівлі, включно з нафтою, ЗПГ та продукцією високих технологій з Тайваню. Загалом щороку Тайванською протокою курсують понад 50 тисяч суден. Особливо важливу роль вона відіграє для ринків Південно-Східної Азії, Китаю, Японії та Південної Кореї. 

Втім, Тайванська протока також є одним із найнапруженіших геополітичних регіонів світу. Відносини між КНР та Тайванем розвивалися у вирі конфліктів і міжнародних угод, які досі не розв’язали питання статусу Тайваню. 

Тайвань (вона ж Китайська Республіка) контролює більшу частину протоки. Країни Заходу визнають статус цієї зони як міжнародних вод, відкритих для судноплавства. Натомість КНР (Китайська Народна Республіка, за якою врешті й закріпилася назва Китай) вважає протоку своїми «внутрішніми водами». 

Передумови конфлікту

Річ у тім, що з 1927 по 1949 роки у Китаї тривала громадянська війна. То був конфлікт між двома основними політичними силами: Комуністичною партією Китаю (КПК) на чолі з Мао Цзедуном і націоналістичною партією Ґоміньдан, очолюваною Чаном Кайші. Війна закінчилася перемогою комуністів у 1949 році — тоді уряд Республіки Китай відступив на Тайвань. Відтоді Тайвань функціонує як окрема держава з власною системою управління, хоча КНР не визнає незалежності та продовжує вважати його «частиною своєї території».

Після втечі легітимного уряду на Тайвань, комуністи прагнули відновити контроль над усією територією Китаю, включно з островами біля узбережжя материкового Китаю, які залишилися під контролем Республіки Китай — зокрема, йдеться про архіпелаги Мацзу і Кінмень (Цзіньмень).

Перша криза у Тайванській протоці

У вересні 1954 року комуністична армія (НВАК) обстріляла з артилерії острів Кінмень. У листопаді почалися обстріли островів Дачень — приблизно на 200 км південніше від Шанхая. США, які на той час підтримували Тайвань, втрутилися у конфлікт. Тоді Штати, що знаходилися в союзницьких відносинах з Тайванем, навіть розглядали питання про застосування проти КНР ядерної зброї.

Попри підписання оборонного договору між США і Тайванем 2 грудня 1954 року, НВАК продовжила активні бойові дії та 18 січня 1955 року захопила острови Іцзяншань. Тоді попри всі обіцянки, єдиною допомогою, яку змогли дозволити собі Штати, стала евакуація мирних жителів та військових з островів, аби уникнути великих втрат. 

Друга криза у Тайванській протоці

Після цього ситуація у Тайванській протоці дещо затихла. Ситуація змінилася 23 серпня 1958 року, коли НВАК здійснила масований обстріл острова Кінмень. Тайванські війська відкрили вогонь, а повітряні сили Республіки Китай (Тайваню) зійшлися у серії боїв з авіацією КНР. 

Під час повітряних боїв Тайвань заявив про збиття 25 китайських винищувачів МіГ-17, з яких чотири були знищені за допомогою нових ракет AIM-9B класу «повітря-повітря». До речі, це був перший випадок застосування керованих ракет у бойових умовах, що зробило конфлікт важливою віхою в розвитку авіаційної зброї.

Останнє китайське попередження

Очевидно, що внаслідок так званого тайванського питання стосунки між КНР та США у 1950-1960 роках загострилися. Штати здійснювали розвідувальні польоти над територіальними водами Китаю. Китай регулярно фіксував порушення свого повітряного і водного простору з боку США, особливо в районі Тайванської протоки. 

На кожен такий інцидент уряд КНР надсилав дипломатичне «попередження» американській стороні, але не вживав ніяких подальших заходів. Ці попередження ретельно нумерувалися. Через часті порушення повітряного простору, кількість таких повідомлень сягала сотень. Подейкують, що до кінця 1964 року кількість офіційних попереджень перевищувала 900.

В результаті на території Радянського Союзу, який тоді підтримував комуністичний уряд у Пекіні, з’явився крилатий вираз «останнє китайське попередження», що означає безплідні погрози «на словах», при цьому відомо, що ніяких дій найближчим часом не буде.

Резолюція 2758

Втім, з плином часу материковий Китай все більше набирав політичної та економічної сили. Врешті, країни світу більше не могли ігнорувати постання нової наддержави в Азії. Тож у 1971 році ООН ухвалила сумнозвісну Резолюцію 2758. 

Так, 25 жовтня 1971 року 76 голосами проти 35 (при 17 утриманих) комуністичний уряд КНР визнали «єдиним представником Китаю», виключивши Тайвань зі складу організації. Це рішення змінило баланс сил у регіоні й фактично закріпило дипломатичну ізоляцію Тайваню. 

Згодом, у 1979 році США офіційно розірвали дипломатичні відносини з Тайванем, визнавши КНР. Однак Штати «за старою дружбою» прийняли компромісний Закон про відносини з Тайванем, що дозволяв підтримувати неофіційні зв’язки та надавати Тайваню оборонну допомогу.

Ще більше заплутаності у відносини між сторонами стало підписання «Консенсусу 1992 року» між Тайванем та КНР, який закріпив взаємне визнання існування «одного Китаю». Кожна зі сторін по-різному інтерпретувала цю концепцію: для КНР це означало можливість возз’єднання, а для Тайваню — підтвердження свого статусу як правонаступника Республіки Китай.

Третя криза у Тайванській протоці

Після скасування воєнного стану та демократизації внутрішньополітичного життя наприкінці 1980-х років, Тайвань перестав претендувати на материковий Китай. Відтак у популярному громадському дискурсі знайшли відображення ідеї про відокремлення у самостійну острівну державу. До середини 1990-х рр. питання незалежності Тайваню стало одним з найбільш дискусійних у громадському і політичному житті країни та одним із програмних моментів кандидатів на перші в історії Тайваню вибори. Вони якраз були призначені на 23 березня 1996 року.

Напередодні тайванських виборів, збройні сили КНР здійснили кілька серій навчальних бойових пусків ракет і військово-морських маневрів у безпосередній близькості від територій, контрольованих Тайванем. Основною метою цих військових демонстрацій було здійснити тиск на чинного лідера Тайваню Лі Денхуея, аби «заморозити дискурс щодо незалежності острівної країни».

У березні 1996 року США ухвалили рішення про направлення до Тайванської протоки двох авіаносних ударних груп (АУГ), аби продемонструвати підтримку Тайваню. АУГ №7 на чолі з авіаносцем USS Nimitz пройшла Тайванською протокою, АУГ № 5 на чолі з авіаносцем USS Independence залишалася у міжнародних водах на схід від Тайваню.

Ця військова акція продемонструвала готовність США виконати союзницькі зобов’язання перед Тайванем відповідно до «Закону про відносини з Тайванем» 1979 р. і захистити його від агресивних дій з боку КНР. Врешті пекінський уряд був змушений зробити кроки по деескалації конфлікту.

Сучасна ситуація

КНР у 2005 році ухвалила Закон про протидію сецесії, згідно з яким Китай залишає за собою право використовувати силу для припинення спроб Тайваню проголосити офіційну незалежність. Цей закон одразу ж став інструментом тиску на Тайвань та міжнародну спільноту, закріплюючи претензії Пекіна на острів.

З 2020 року військові маневри КНР у Тайванській протоці почастішали, а інциденти із вторгненням китайських військових літаків у повітряний простір Тайваню стали регулярними. Тайвань відповів посиленням своєї оборони та нарощенням міжнародних зв’язків, зокрема зі США, які у 2022 році підписали новий оборонний пакет, що включає постачання передового озброєння.

Сьогодні Тайванська протока залишається зоною підвищеної напруги. Китай продовжує вимагати міжнародного невизнання Тайваню як незалежної держави, тоді як Тайвань зберігає своє прагнення до демократичного самовизначення. Однак світові держави, насамперед США, як зазвичай, намагаються балансувати між підтримкою Тайваню та уникненням відкритого конфлікту з КНР.

У листопаді 2023 року відбулася зустріч лідерів США та Китаю, де обговорювалося питання Тайваню. Обидві сторони погодилися на важливість дипломатії, але подальшого врегулювання конфлікту досягнуто не було.

Напередодні USM писав, що авіаносна ударна група КНР пройшла біля узбережжя Тайваню. Загалом за останню добу військові Тайваню виявили 9 бойових літаків та 13 кораблів ВМС Китаю, які патрулювали навколо острова.

Даниїл Попов