Яку політику має впровадити Мінагро, щоб український агросектор не втрачав ринки

Юрій Щуклін, експерт ринку логістики, член логістичного комітету Європейської Бізнес Асоціації.

Пріоритетним напрямом діяльності Міністерства аграрної політики має стати розробка рішень, що усунуть логістичні труднощі для українських аграріїв. Зокрема Мінагрополітики має відстоювати інтереси агровиробників перед власниками інфраструктур, які прагнуть максимальної монетизації каналів постачання української агропродукції до покупців. 

Необхідність змінити акценти діяльності Мінагрополітики обумовлюють експортна орієнтованість та важлива роль аграрної галузі як джерела валютних надходжень до України. Також на це впливає конфлікт інтересів між аграрною та логістичною галузями.

Поширена думка, ніби в агросекторі прості бізнес-процеси: посіяли, виростили, продали. Але виростити й продати вирощене — вже складний процес, де долучені ресурси й агровиробників, і власників логістичної інфраструктури. Агропродукцію необхідно так доставляти до ринків, щоб агровиробництво не втрачало економічного сенсу та надавало виробникам ресурси для розвитку, технологій, покращення ефективності. 

Тому перспективи аграрного виробництва необхідно розглядати тільки в комплексі з логістикою. І Міністерство агрополітики має думати, як тримати баланс інтересів між аграріями та власниками всіх інфраструктур, які хочуть максимально заробити на доставленні аграрної продукції до ринків. 

Наприклад, ці два роки баланс інтересів відсутній: власники інфраструктурних ресурсів сповна користуються з безвиході аграріїв, яким треба продати врожай, щоб отримати оборотні кошти. І нема жодних ознак, щоби аграріїв активно захищало їхнє міністерство, коли на агросектор сиплються удари з усіх боків: то від «Укрзалізниці», то від перевантажувальних терміналів та портів, які розігнали ціни, то від польських провокаторів, які перекривали шляхи.

Саме сільське господарство зараз витягує той підйом експорту до довоєнного рівня, про який нещодавно відзвітувало Мінекономіки. Найбільшою складовою цього підйому стала кукурудза. Крім цього, на шляху до ринків ця культура згенерувала дохід власникам всіх інфраструктур, крізь які проходив вантажообіг. Але сьогодні аграрії стали відмовлятися від кукурудзи, бо вона найдорожча у вирощуванні та транспортуванні, і без обʼєктивної (неупередженої) та солідарної логістики її виробництво втрачає економічний сенс. 

Це означає перспективи зменшення ВВП аграрної галузі та всіх причетних галузей. А найгіршим є те, що наші ринки переходять до конкурентів, які отримають додаткові надходження, і за ці гроші почнуть удосконалювати свою технологію виробництва та логістику. 

Відвойовувати втрачені ринки — це завжди дуже складно, довго та дорого. Тому Мінагрополітики не повинно самоусуватись від логістичних проблем агровиробників чи удавати, що вони поза його компетенцією. Якщо політикою Мінагро не буде захист свого виробництва, своїх ринків, то якими ресурсами завтра живитиметься вся економіка країни?

В Україні сформована думка, ніби єдино доступними інструментами держави для підтримки аграріїв є пільгові кредитні програми чи субсидії. Насправді агросектор потребує інших форм підтримки з боку держави, а саме, допомоги з довгостроковим плануванням посівної та логістичної кампаній.

У США є USDA (United States Department of Agriculture), і ця державна структура моніторить агровиробництво на всій земній кулі та інформує своїх фермерів: яких культур не вистачатиме, які ринки будуть для них вільні. Тому американські фермери впевнені, що не зазнають економічних шоків і падінь цін, а вироблені ними обсяги продукції будуть забезпечені інфраструктурою для доступу до ринків. 

Було б добре, щоб наше аграрне міністерство теж відстежувало ситуацію на ринках і упереджувало шоки до того, як вони трапляються, та допомагало з плануванням виробництва. А найголовніше, щоб Мінагрополітики не уникало функції допомоги аграріям з плануванням переміщення їхньої продукції до ринків.