Власник Усть-Дунайського порту Валерій Віхренко: «Після війни цей порт, окрім нас, нікому не буде потрібен»

Власник ТОВ «Еліксир Україна» та порту Усть-Дунайськ вперше публічно прокоментував співпрацю з «Краншип», а також розповів про стан роботи Усть-Дунайського порту.

На початку 2023 року Україна вперше виставила на торги та продала державний порт. Приватизацію вважають успішною, при стартовій ціні переможець торгів ТОВ «Еліксир Україна» заплатив майже 250 млн грн враховуючи ПДВ та комісію Prozorro.

До приватизації на території портопункту Кілія працювало три оператори: ДП «МТП «Усть-Дунайськ», ТОВ «Краншип» і ТОВ «Зерновой терминал Кілія» («ЗТК»). Між держпідприємством та «ЗТК» точився давній конфлікт. Екс-директор порту Юрій Мартинюк заявляв, нібито оператор «рейдерським шляхом захопив склад, інше майно державного підприємства та нічого не сплачує за зберігання вантажів». За словами Мартинюка, у якості «групи підтримки» оператора в порт навідувались депутати з оточення Миколи Тищенко.

Після приватизації конфлікт продовжився. Але вже між оператором та новим власником. В «ЗТК» стверджують, що мають право на певну частку майна порту. Нібито ФДМУ «не провів коректний розподіл майна перед приватизацією». Водночас у «ЗТК» була можливість викупити порт, але компанія на тендер не подалась.

Суди тривають до цього часу. Ситуація в принципі для української приватизації типова. Очищенням активу ніхто не займався. На продаж виставали не компанію, а єдиний майновий комплекс. Втім, новий власник розумів з ким має справу, з якими ризиками зіштовхнеться.

Дунай наразі не часто згадують у новинах. Обсяги перевезень через дунайські порти цього року значно зменшились, напрям все більше стає периферійним. Тож метушня в Усть-Дунайську не вартувала б уваги, якби не одна обставина. Декілька тижнів тому видання «Громадське» повідомило, нібито Усть-Дунайськ потрапив під контроль «проросійських структур», що становить «загрозу нацбезпеці».

У ролі «викривача», як вважає новий власник порту Усть-Дунайськ, виступив син власника «ЗТК» Олександр Грамма. У сюжеті видання стверджується, нібито «Еліксир Україна» передав порт «Краншип». На думку журналістів, це небезпечно для країни, бо «Краншип» ходить в бізнес-групу Андрія Іванова, адже частина бізнесу Іванова після 2014 року продовжила працювати в Криму.

Чи насправді Валерій Віхренко співпрацює з «Краншип»

Оскільки позиція Олександра Грамми відома і розійшлась у багатьох ЗМІ, ми вирішили опитати й іншу сторону конфлікту.

Варто зазначити, що власник Elixir Ukraine Валерій Віхренко хоч й відомий на українському аграрному ринку, але дуже не публічний. Пан Валерій погодився відповісти на запитання, але при умові, що ми опублікуємо його відповіді майже без редактури.

Пане Валерію, сьогодні в інформаційному просторі чергова хвиля чуток навколо Усть-Дунайська. Не шкодуєте, що інвестували у цей проєкт, витратили майже $6 млн?

Мені друзі так і кажуть, навіщо тобі потрібен цей Усть-Дунайськ? Чому просто не побудувати перевалку? Але власний порт на Дунаї для нас питання стратегічне. Ми про це давно думали. Ви напевно знаєте, що ТОВ «Еліксир Україна» є представником європейського виробника мінеральних добрив Elixir Zorka. Щорічно імпортуємо майже 150 тисяч тонн. Власники модернізували заводи, залучили кращих фахівців, розробили формули, які дозволяють виробляти якісний та сучасний продукт, який на рівних конкурує з продукцією з Франції та Норвегії. Ми почали співпрацю з 2017 року.

До того в Україні у Elixir Zorka в Україні були проблеми. Імпортер реалізовував лише декілька тисяч тонн на рік. Як виявилось згодом ще і продавав добрива невідомого походження під брендом Elixir. Власники шукали партнерів з репутацією, які знають ринок і зможуть побудувати якісну дистрибуцію. За кілька років ми на порядок збільшили об’єми реалізації. Заводи Elixir Zorka знаходяться на Дунаї, тому ще до війни ми організували перевалку в порту Ізмаїл. Чому Ізмаїл? Портопункт Кілія до війни вмирав, перевалював максимум 50-70 тисяч тонн на рік. Порт Рені ледве дихав. Але Ізмаїл тримався завдяки залізниці. Через Ізмаїл експортувалась продукція українських ГОКів та імпортувались наші добрива.

Скільки платили за перевалку?

Приблизно 2 млн доларів на рік. Це лише перевалка, плюс рахуйте площі для зберігання. У лютому 2022 року у нас на складах знаходилось десь 15 тис. тонн продукції. Зважайте, що добрива не насипні вантажі. Це генеральний вантаж – м’які контейнери (біг-беги), для яких потрібно багато місця. Мішками з добривами я зайняв декілька гектарів території порту.

З початку повномасштабного вторгнення Одеса закривається, а в Ізмаїлі ажіотаж. Ставка на перевалку сягала 20 доларів за тону, мені кажуть – терміново прибирай з порту добрива. Якось вивезли мішки на склади. Працювати в Ізмаїлі стало дуже складно. Тому приватизацію Усть-Дунайська ми сприйняли як шанс організувати не лише власну перевалку, але й, що найважливіше, накопичення і зберігання.

Я кажу про важливість зберігання, адже Дунай не залізниця. Пам’ятається рекордне мілководдя 2022 року, коли на Середньому Дунаї на декілька місяців все майже зупинилось? А у нас контракти, ми не можемо зривати постачання. Щоб працювати з великими клієнтами в Україні, нам необхідно накопичувати досить великі обсяги. Тримати як резерв мінімум 20 тисяч тонн. Це декілька гектарів площі.

Під час торгів ціна Усть-Дунайську зросла з 60 млн грн до понад 240 млн грн з НДС. Це реальна ціна активу? Чи наслідок ажіотажу?

До війни Усть-Дунайськ нічого не коштував. Все було пограбовано, захаращено. Частина об’єктів приватизована через різні схеми. Деякі об’єкти порту захоплені одним з операторів, який без документів побудував склад, перевалку, облаштував зважувальний комплекс. Але під час війни всі активи на Дунаї злетіли у ціні. Ставки перевалки підскочили до 20 доларів за тонну. Тому я розумів, що ціна буде як мінімум удвічі вища стартової. Але не розраховував, що врешті-решт ми заплатимо понад 200 мільйонів.

Наскільки нам відомо, в порту був давній конфлікт між керівництвом та оператором. За словами ексдиректора Усть-Дунайська, оператор не сплачував за користування інфраструктурою, захопив склад. Ви розуміли, що «купуєте квиток» на участь у конфлікті?

Ми розуміли, що просто не буде. Але, чесно кажучи, масштабу подальшого протистояння передбачити не могли…

З чого почався ваш конфлікт?

Після тендеру до мене звернувся власник цього сумнозвісного портового оператора, який сьогодні оскаржує приватизацію. Запропонував поділити контроль над портом «50 на 50». Щоб ви розуміли, це люди, яким я колись авансом заплатив за постачання великої партії ячменю, але товару не дочекався. Грошей також не повернули. Я подавав на них в суд, але вони вивели всі активи на нову компанію, а стару збанкрутували.

Але я неконфліктна людина, мій принцип у бізнесі – не давати волю емоціям, знаходити компромісні рішення. Тож я кажу власнику оператора: «Як ти собі уявляєш «спільний контроль»? Якщо ти готовий повернути мені половину суми, яку я сплатив за порт, починаємо розмовляти».

У відповідь проти мене влаштували війну… Суди, депутати, на мою думку, замовна кампанія у ЗМІ.

У цього оператора на території порту є декілька приватизованих об’єктів. Яка їх доля?

У нього один умовно «законний» майновий об’єкт — котельня. Колись порт заборгував робітникам зарплату. Виконавча наклала арешт на майно порту. Оператор за копійки це майно викупив. Так вони отримали котельню, де облаштували офіс. Наскільки мені відомо без документів. Проте це історія. Ми на котельню не претендуємо. Але ж вони безпідставно розмістили на території порту лінію з перевалки, склад, інші капітальні споруди. Все це по документах проходить як «рухоме майно». Ми запропонували прибрати це майно з нашої території. Одразу почалось: «Ми тут двадцять років, а ви хто такі?»

Що саме оскаржує інша сторона?

Оскаржують приватизацію. З самого початку максимально блокує все, що можливо. Ми купили порту у лютому, а зайшли на об’єкт у серпні. Приїжджав один з нардепів: «Ви не даєте їм працювати, блокуєте склади». А як, вибачте, сталось, що його склади без документів опинились на нашій території? Депутата запитали – а ви знаєте, яку суму податків ваші друзі сплатили за рік? Об’єм перевалки приблизно 200 тис. на рік, порахуйте дохід. А податки? Трохи більше одного мільйону гривень? А наша компанія заплатила у бюджет сто мільйонів. Тому у нас на відміну від опонентів не має зайвих коштів, щоб запрошувати нардепів.

Після заходу в порт ви почали співпрацю з оператором «Краншип». З чим це пов’язано?

У сюжеті, який вийшов у ЗМІ, ця тема подана дуже маніпулятивно. По-перше, держава не продавала, а ми не купували увесь порт. Ми купили майновий комплекс державного портового оператора. Але причали залишаються в АМПУ. Тобто контроль за діяльністю порту був і залишається в руках держави.

Ставити питання про якісь загрози це в принципі абсурд. Чи розуміють це автори сюжету? Сказати складно.

По-друге, «Краншип» працює в Усть-Дунайську з 2017 року, працює протягом війни. Увесь цей час це не загрожувало нацбезпеці, але в розпал судового процесу між «ЗТК» і нами почало загрожувати? Тепер щодо співпраці з «Краншипом». Коли ми прийшли в порт, то одразу почали процес ліквідації старого підприємства, це було однією з умов приватизації. Наші вантажі вже пішли, але реєстрація нового оператора це час. Ти не можеш завчасно стати оператором, тому що в оператора має бути певне обладнання, щоб відповідати вимогам. Довелось у перші місяці обробляти вантаж, залучивши «Краншип». А як інакше? Звертатись до другого оператора, який оголосив нам війну? Ми здали обладнання в оренду «Краншипу», адже без статусу портового оператора не могли їм користуватись.

Наразі працюємо вже через власного оператора. Взяли на роботу деяких співробітників «Краншипу». А ви думаєте у Кілії великий вибір кранівників з досвідом? Я чесно кажучи не розумію, чому я маю за це виправдовуватись.

«Краншип» пов’язують з бізнесменом Андрієм Івановим, якого вважають «проросійським»…

Я точно не адвокат Іванова. Але, на мій погляд, «проросійськість» це ярлик, який йому штучно навісили конкуренти по бізнесу. Я знаю, що після 2014 року він вивів флот на контрольовані території. Сам потрапив у рф у санкції. На скільки мені відомо, не встиг закрити лише одну з агентських компаній. Вона вже нібито давно не працює. Як Іванов її фізично може закрити, якщо він у рф під санкціями?

На Іванова намагались відкривати якісь справи, і одразу бігли домовлятись. Що наразі з цими справами? Є підозри, є судові рішення? Наскільки мені відомо, Іванов дуже тісно співпрацює з відомими американським трейдером. Американці, думаю, перевірили увесь його бізнес, всі зв’язки. Але знову ж таки, я не його адвокат, не бізнес-партнер. Може мені якісь факти не відомі. В будь-якому випадку, співпрацюючи з «Краншипом», ми законодавство України не порушували.

А чому Іванов, на вашу думку, не намагався купити порт? Він багато років в ньому працював.

Чому не намагався? Я потім з власних джерел дізнався, що намагався. Він не очікував, що у нас буде така сума. Ми натомість домовились за кредит, віддали банку у заставу елеватор. Моя думка, в Іванова не було мотивації торгуватись до останнього, бо у перспективі Усть-Дунайськ, окрім мене, нікому не буде потрібен.

Чому ви так вважаєте? Зерно, хоч вже й не в таких обсягах, але продовжує експортуватись через Дунай.

До війни в дунайських портах не було експорту зерна з України. Після війни ми до цього знову повернемось. Зерновим термінали й зараз напівпорожні, а у перспективі повністю спорожніють. А ми продовжимо імпортувати добрива, як імпортували. Стабільно 200 тис. тонн на рік. Ба більше, якщо відкриється Дніпро – ми почнемо з Усть-Дунайська поставки на Херсонщину, бо водна логістика найдешевша. Ще до війни обговорювали це з покійним Олексієм Вадатурським (засновник компанії «Нібулон», — прим. ред). Але навіть за наявних умов інвестиція у порт відіб’ється за 5-6 років…

У коментарі журналістам ви сказали, що викуповуєте інші активи «Крансшипа».

Власники розпродають активи. Будь-хто може купити. Ви можете купити. Я певний час обмірковував пропозицію придбання всієї компанії. Але у «Краншипу» є активи, які мені не потрібні. Від варіанту входження в склад акціонерів ми відмовились і викупаємо окремі об’єкти.

З чим пов’язаний продаж бізнесу?

З кінця минулого року багато чого змінилось. Одеса вийшла на довоєнний обсяг експорту. Дунай як зерновий експортний напрям не рахується, майже не рахується. Дунайські порти програють великим портам Одеси. У Ізмаїла ще є перспектива, бо це залізниця. В Усть-Дунайську не має залізниці. Тому чим швидше ви позбавитесь активів на Дунаї, тим більше за них отримаєте. Це моя думка.

Але ж ви навпаки продовжуєте купувати активи, зокрема, купили елеватор «Струмок»?

Не лише елеватор, ми викупили майданчик з перевалкою на 40 кілометрі. Я вам трошки розповім історію, щоб ви це краще розуміли нашу логіку. З 1996 року по 2007 рік я працював у Glencore. Фактично розпочинав трейдинг в Україні. Вже потім з’явились Bunge, ADM, Louis Dreyfus та інші. Певний час я керував досить великими агрохолдингом, з часом знову повернувся у трейдинг. Але в Україні місцевому гравцю навіть з досвідом складно конкурувати з великими міжнародними трейдерами, тому ми зайнялись імпортом добрив.

Проте на Середньому Дунаї ми ніколи не припиняли напрям трейдингу. Досить успішно його розвивали. Входимо у число лідерів. У нас є елеватори, комплекси з перевалки. Коли в Україні почалась війна, міжнародні трейдери зайняли позицію «очікування». В результаті ми знову повернулись на український ринок. Маючи величезний досвід роботи на Дунаї прийшли на допомогу українським агровиробникам. Після купівлі порту планували наші зернові об’єми перенаправити в Усть-Дунайськ.

Але займатись і добривами, і зерном на одному майданчику технічно складно. Тому для зернового експорту плануємо використовувати 40-ий кілометр. Портопункт Кілія залишиться «чистим портом» для генеральних вантажів.

Але ж ви стверджуєте, що у перспективі українського зерна на Дунаї не залишиться?

Це так, але поки триває війна, поки є військові ризики, високі ставки на перевалку в Одесі, певний обсяг експорту Дунаєм зберігатиметься. Навіть якщо увесь експорт з України переорієнтується на Одесу, ми зможемо використовувати елеватор для зберігання добрив. Для мене є сенс «підбирати» з ринку дешеві активи. Ми знаємо як їх у перспективі перепрофілювати, вже після війни.

Коли завершиться «війна» у самому Усть-Дунайську?

Вона б давно завершилась, але відбуваються дивовижні речі. Наприклад, у наших опонентів не має підстав для отримання статусу портового оператора. Документи завершились ще минулого року, нові не можуть оформити. Тому вони подають на АМПУ в суд, програють і знову подають. Один позов за іншим, так тягнуть час. Уявляєте? Звісно, це не може тривати вічно. Подивимось, що вони вигадають ще. Але грабувати нас, як до того грабували державний порт, вже точно нікому не вдасться.