Символ української революції: історія лінкора УНР «Воля» 

Рівно 106 років тому до складу українського флоту перейшов лінкор «Воля». USM згадує історію цього легендарного корабля, та як дредноут із промовистим іменем став символом української революції.

Українці 21 листопада відзначили День Гідності та Свободи — через 10 років після того, як студенти вийшли на Майдан, аби боронити волевиявлення народу й суверенітет України. 

Разом із тим, 22 листопада святкують ювілей ще однієї важливої події в нашій історії. Рівно 106 років тому лінкор «Воля» офіційно перейшов до складу Військово-морського Чорноморського флоту Української Народної Республіки. Згадаймо історію корабля,  який попри імперське минуле знаменував боротьбу українців за незалежність.

Падіння царської епохи

Майбутній український лінійний корабель заклали 11 червня 1011 року. Тоді судно отримало колоніальну назву «Імператор Алєксандр III». Корабель будували разом з однотипними сестринськими суднами «Імператриця Марія» та «Імператриця Єкатєріна Велика».

Лінкор спустили на воду 2 квітня 1914 року, а на початку 1917 року корабель увійшов у реєстр бойових кораблів Чорноморського флоту. Тоді ще ніхто не очікував, що символ «могутності» російської імперії лише за кілька місяців стане асоціюватися з її розвалом. 

Після Лютневої революції у Севастополі потужно заявив про себе український національний рух. Так, у місті активно діяли Українська Чорноморська громада на чолі з В’ячеславом Лощенком, військовий клуб імені Івана Сірка та інші національні організації. За сприяння громадськості корабель перейменували у лінкор «Воля». Водночас на дредноуті однією з перших утворилася українська рада. 

Так, першим головою колективного органу управління флотом УНР — Центрофлоту — обрали представника Українського військового комітету з лінкора «Воля» Євгена Шелестуна. Українські організації швидко виникали в усіх гарнізонах флоту. Водночас севастопольські моряки активно вимагали від Центральної Ради реальних дій щодо українізації Чорноморського флоту та створенню нового Українського військового флоту.

Деколонізація Чорноморського флоту

Так, вже 12 жовтня 1917 року моряки урочисто відзначили українізацію кораблів Балтійського флоту: ескадрених міноносців «Україна» і «Гайдамак», а також крейсера «Світлана». На всіх кораблях і установах флоту, в тому числі й на лінкорі «Воля», підняли українські прапори та стеньгові гасла «Хай живе вільна Україна».

У листопаді 1917 року український лінкор вже курсував біля берегів Туреччини. Ба більше, корабель брав участь в операції з перехвату турецького крейсера «Міділлі».

Вдруге на одному з найпотужніших кораблів колишнього Чорноморського флоту підняли український прапор 22 листопада. Тоді моряки проголосили, що «Воля» офіційно входить до складу Військово-морського Чорноморського флоту УНР.

Боротьба за незалежність

На початку 1918 року Севастополь захопили більшовики. Проте вже у квітні в Севастополі відбулися два антибільшовицькі повстання моряків та портових робітників. Тож 22 квітня командувач Чорноморським флотом контрадмірал Михайло Саблін оголосив, що всі судна, портове майно, які знаходяться у портах Криму, є власністю УНР та наказав скрізь, де треба, підняти українські прапори.

Коли наприкінці квітня, до Криму наблизилися загони армії УНР під командою полковника Петра Болбочана та німецько-австрійські союзники, більшовики захотіли вивести всі кораблі до Новоросійська. Однак екіпаж лінкора «Воля» відмовився покидати півострів.

За наказом командувача українським Чорноморським флотом 29 квітня 1918 року майже всі кораблі підняли національний прапор. Але вже ввечері, комуністи захопили штаб флоту. Більшовики вимагали, аби судна покинули бухту до півночі, а після — погрожували замінувати шляхи виходу.

До 2 години ночі у море вийшло 30 суден флоту. В бухті під українськими прапорами залишилося 40 кораблів, 5 плавбаз, транспортна флотилія і 2 авіабригади. Не маючи інформації, що відбувається, останнім у напрямку Новоросійська — під вогнем німецьких батарей — вийшов лінкор «Воля».

Вже 10 червня у Новоросійську більшовики провели так звані збори делегатів від кораблів. Лише чверть чорноморців висловилася за підпорядкування своїх кораблів комуністам. Однак шантажем і погрозами чекісти змушували більшість кораблів залишитися у «червоному» Новоросійську.

У цій ситуації, виконуючи волю абсолютної більшості особового складу, командир лінкора «Воля» Олександр Тіхмєнєв 17 червня вирішив повернути кораблі до Севастополя. 

Втративши вплив на особовий склад ескадри, більшовики вдалися до погроз підірвати лінкор з міноносців. У відповідь «Воля», розвернувши гармати головного калібру і взявши під приціл більшовистські кораблі, запевнила, що потопить кожного, хто спробує наблизитися на дистанцію мінної атаки. 

Так протягом доби, протримавши міноносці під прицілом, український дредноут дав можливість іншим кораблям безпечно вийти на зовнішній рейд. Таким чином, лінкор «Воля», гідрокрейсер «Імператор Траян» та 7 міноносців, що відмовилися виконувати накази більшовиків, вийшли з Новоросійська з піднятими прапорами України.

Удар у спину

Ескадра під супроводом посильної яхти «Креста» 18 червня повернулися до Севастополя. З цих кораблів новий командувач Чорноморським флотом Михайло Остроградський створив українсько-кримську флотилію. 

Проте вже у листопаді війська Антанти висадилися на півдні України та захопили більшість кораблів Чорноморського флоту. Командувач Українським флотом контрадмірал В’ячеслав Клочковський намагався провести перемовини з інтервентами, але командування Антанти поставилося до флоту, як до власної здобичі.

Під англійським прапором корабель відправили до турецького порту Ізмір. Згодом Антанта вирішила передати виведені до Туреччини найкращі кораблі Чорноморського флоту «білій» росії.

У серпні 1919 року лінійний корабель «Воля» та низка інших повернулись до захопленого денікінцями Севастополя. Багатостраждальний дредноут перейменували на «Генерал Алєксєєв». Корабель очолив морські сили білогвардійців у Чорному морі.

Крадіжка «Волі» 

У 1920 році, коли білогвардійці відступали з захопленого комуністами Криму, лінкор відправився до Стамбулу, а пізніше до туніського порту Бізерта, де й залишився. Згодом радянський уряд заявив свої права на корабель, вимагаючи від Франції повернути їх назад. 

Французький уряд цю вимогу виконувати відмовився, посилаючись на заяву, яку (як неочікувано) надіслав до Ліги Націй Уряд УНР в еміграції. Трохи повагавшись, 29 жовтня 1924 року французи все ж визнали корабель власністю СРСР.

Комуністи вчинили з лінкором те, що вміють якнайкраще. У 1936 році корабель розібрали на брухт, а гармати славетного дредноута продали Фінляндії. Так більшовики на довгі роки відібрали в України бодай якусь згадку про «Волю». Волю, яку через століття українці знову виборюватимуть у протистоянні російській навалі.

Читайте також. Есмінець Чорноморського флоту російської імперії підняв прапор України та відмовився його спускати.