Прозорі процедури прийняття рішень та максимальна цифровізація послуг унеможливлять корупцію при експорті зерна

Юрій Щуклін, експерт ринку логістики, член логістичного комітету Європейської Бізнес Асоціації.

Запропонована Мінагрополітики система контролю експорту українського зерна до суміжних країн ЄС стане ефективною, якщо визначення претендентів та погодження обмежених обсягів постачання відбуватимуться прозоро у цифровому форматі. 

За таких умов будь-які українські агровиробники матимуть можливість надавати свої пропозиції та не змагатись за обмежені ресурси інфраструктури, визначені покупцями по обидва боки кордону. Також це дасть можливість зернотрейдерам одночасно з контрактом бронювати для своїх експортно-імпортних операцій у необмеженому часовому горизонті. 

Якщо ж контроль здійснювати шляхом видачі дозволів окремим українським суб’єктам на експорт, це не усуне обмежень із доступом дрібних аграрних виробників до ринків та не усуне кризи рентабельності зернового виробництва. Крім цього, механізм розподілу можливостей для експорту «в ручному режимі» міститиме корупційні ризики. 

Оптимальна і зрозуміла модель нашого транзиту, взаємодії з ринками країн ЄС та їх інфраструктурою має бути настільки прозорою та зрозумілою, щоб навіть найдрібніший фермер не зміг звинуватити українське зерно у впливі на них. Грубо кажучи, якщо ми прокладаємо крізь територію наших сусідів «трубу» на інші ринки, ми маємо гарантувати герметичність цієї «труби» та її користь для європейських виборців. 

По-друге, ця модель має прозоро показувати європейцям вплив нашого зерна на всі їхні ресурси та інфраструктури: залізниці, автошляхи, площі зберігання, потужності перероблення та перевалки тощо.

Третє: для наших постачальників мають бути доступні дані, які європейські інфраструктури та в який час вільні від місцевих вантажів.

Четверте: має бути можливість заздалегідь бронювати користування цими ресурсами та інфраструктурами, а головне — купувати їх відповідальність.

Оптимальне рішення — коли всі причетні сторони бачитимуть і наші потенційні бажання, і фактичні можливості відправити вантажі, а всі учасники логістичного ланцюжка зобов’язуються дотримуватись умов контракту: порт обіцяє прийняти вказаний вантаж, перевізник — доставити його в обумовлені терміни, а імпортер гарантуватиме відправлення в порт, а не на локальний внутрішній ринок. 

Для урядів мають бути зрозумілими майбутні плани, статистика угод, аналіз фактичних переміщень вантажів і рівень завантаження інфраструктури європейських країн. За таких умов, наші контракти не перевантажуватимуть європейські ресурси та не дратуватимуть виборців. А український агровиробник матиме можливість не ломитися «в останній вагон», бо бачитиме наперед вільні для перевезення проміжки. І всім довкола буде зрозуміло, що ми не чіпаємо польські, румунські чи словацькі ринки, а їдемо крізь них.

Разом з цим, механізм, коли Україна спершу погоджує з Єврокомісією та з країнами-транзитерами необхідний перелік і обсяг аграрної продукції, і лише після цього українські підприємства отримують дозвіл «позмагатись за експорт» тої чи тої продукції, — може поставити в нерівні умови дрібних агровиробників та створити передумови для корупційних ризиків. Крім цього, механізм ліцензування імпорту української агропродукції в країни ЄС не розв’язує головної проблеми агросектору — падіння рентабельності виробництва збіжжя внаслідок дорогої логістики.

У будь-якій галузі корупційні ризики зʼявляються за таких умов: непрозорість даних, можливість «ручного» розподілу дефіцитного ресурсу та неточність і двозначність правил, що дає чиновнику можливість ухвалювати рішення на свій розсуд. 

Водночас відкриті дані, прозорі процедури прийняття рішень та максимальна цифровізація послуг там, де це можливо — середовище, що робить корупцію неможливою. 

У вантажних транзитних перевезеннях експортно-імпортних операцій ця проблема давно назріла і є запит на впровадження прозорої та зрозумілої моделі, чи платформи. І ми бачимо, що саме цього від нас хочуть суміжні європейські країни. Щойно з українського боку зайшла мова про систему контролю за вантажами, як міністр сільського господарства Словаччини Йозеф Біреш відреагував: якщо ми надамо їм можливість бачити й відстежувати наші вантажопотоки, вони відкриють кордони. 

Це саме те, що я пропонував зробити ще навесні, коли стали зрозумілі наслідки зволікань з впровадженням наскрізного відповідального планування вантажопотоків. Але мене непокоїть, що бачення нашими урядовцями механізмів «контролю за експортом» не дасть нам руху вперед, а навпаки, відкине назад. 

Контроль має давати можливість кожному учаснику ринку споглядати всі процеси. А урядовці вбачають контроль у можливості чиновника вирішувати, хто експортуватиме, а хто — ні. Внаслідок такого бачення може зʼявитися ще один клас «паразитів», які добре зароблять на проблемах українських аграріїв.