Острів Тузла: як Росія тренувалась перед окупацією Криму 

Острів Тузла: як Росія тренувалась перед окупацією Криму 


Важливою датою в історії острова Тузла та всієї України є 29 вересня. Саме цього дня у 2003 році розгорнувся конфлікт між Росією та Україною, пов’язаний з будівництвом дамби, що загострило напругу між двома державами та мало серйозні геополітичні наслідки в довгостроковій перспективі, зокрема — анексію Криму та нинішню повномасштабну війну.

USM розповідає про передумови конфлікту, розвиток подій на Тузлі та їхнє сумнозвісне завершення.

Тузла: острів чи коса?

29 листопада 1925 року внаслідок сильного шторму розмило вузьку косу, що продовжувала Таманський півострів. Так утворився острів Тузла площею у 3 кв. км, довжиною в 6,5 км і шириною — у близько 500 м.

7 січня 1941 року совєтська влада передала острів Кримській АРСР. Остання в лютому 1954 року увійшла до складу Української РСР як область. Тож на момент розпаду СРСР острів став частиною України.

Після здобуття Україною незалежності в 1991 році, питання розмежування Азовського моря та Керченської протоки стало предметом тривалих дискусій із Росією. Для Росії контроль над протокою був важливим через доступ до портів на Азовському морі, а для України — через безпеку і суверенітет над власною територією.

Як Росія готувалась до захоплення Тузли

Попри документи, підписані в 1940-50-х роках, Москва відмовлялась визнавати Тузлу островом, і наполягала, що він є косою, а Україні передали лише континентальну частину Криму. За такою типовою імперіалістською логікою, «косу» мала загарбати Росія.

«Прогрів» середньостатистичного росіянина до стану, лояльного до війни, почався ще у ХХ столітті. У 1997 році у Росії вийшла книга «Коса Тузла: перечисленная территория». Її автор — тодішній депутат законодавчих зборів Краснодарського краю Алєксандр Травніков. У ній він писав, що «у політиці маленька коса Тузла у Керченській протоці — це не дрібниця. Це принцип. Принцип відстоювання національних інтересів Росії. А принципи не можуть бути предметом торгу».  

А вже у 2002 році Травніков заснував депутатський комітет з «повернення» острова Тузла під юрисдикцію РФ. Протягом року члени комітету надсилали президенту РФ Владіміру Путіну листи із проханням вчинити дії, спрямовані на надання острову статусу російської території. У випадку супротиву з боку України, комітет запропонував висадити поблизу Керчі військовий десант.

Тоді ж на радіостанціях всередині РФ проводили соціальні опитування щодо ставлення росіян до окупації чужих територій. Вибірка респондентів не була репрезентативною, але достатньою, аби російська влада побачила, що суспільство хоча б частково поділяє її імперіалістські настрої. Зауважимо, що на момент конфлікту на Тузлі до чергових президентських виборів залишалося менш ніж пів року, і Владімір Путін, перевіривши ставлення росіян до можливої війни, бажав заробити серед народу репутацію «твьордой рукі».  

Також у Росії почали з’являтися заяви про екологічну небезпеку для Таманського півострова — його нібито може розмити, і запобігти цьому може будівництво дамби на острові Тузла. 

Керченська протока та острів Тузла до будівництва дамби.

Будівництво дамби

У вересні Росія розпочала будівництво дамби від Таманського півострова у напрямку острова Тузла. Російська сторона стверджувала, що метою будівництва було захист узбережжя Краснодарського краю від ерозії, проте Україна сприйняла це як спробу анексії острова, що могло призвести до порушення морських кордонів.

Фото: Михайло Коваль (у 2003 році – перший заступник голови Держприкордонслужби України), УП.

Українські військові вже після початку війни з Росією в 2014 році розповідали, що зв’язатися з російськими колегами для розв’язання конфлікту було непросто: «раптово» багато з них пішли на лікарняний або у відпустку. Президент Росії Владімір Путін у розмовах з президентом України Леонідом Кучмою вдавав, ніби не в курсі про інцидент. А російські пропагандистські ЗМІ намагалися подати ситуація так, ніби будівництво дамби — ініціатива місцевої влади Краснодарського краю, а ніяк не державна політика.

16 вересня 2003 року Путін відвідав Краснодарський край, де після засідання повідомив про затвердження плану «для розв’язання проблеми воєнно-дипломатичної присутності Росії в Чорноморсько-Азовському регіоні». 

18 вересня в ході засідання адміністрації Краснодарського краю ухвалили «технічне» рішення щодо будівництва дамби у Керченській протоці. 

27 вересня українські прикордонники побачили російські катери, які підійшли до рибальського причалу на Тузлі. Судна доставили на острів російських репортерів, які розпитували місцевих жителів про їхню позицію щодо приєднання острова до Росії. 

29 вересня Росія розпочала активну фазу будівництва дамби. 

Фото: Михайло Коваль, УП.

30 вересня МЗС України направило до МЗС РФ першу ноту протесту, на яку російські колеги не відповіли.

Українські військові зводять протитанкових їжаків на острові Тузла

23 жовтня 2003 року ситуація досягла свого піку, коли російські будівельні бригади підійшли до українських територіальних вод на відстань близько 100 метрів. Цей момент став переломним, оскільки обидві сторони перебували на межі збройного конфлікту. Україна заявила, що захищатиме свою територію будь-якими засобами, включно з військовими. Почалися численні дипломатичні переговори, націлені на врегулювання ситуації.

Того ж місяця Україна провела військові навчання з пусками ракет поблизу мису Чауда в районі Керченського півострова в Криму (тепер мис окупований, і Росія запускає звідти дрони-камікадзе Shahed-131/136).

У листопаді прем’єр-міністри РФ та України домовились про припинення подальшого будівництва дамби. 

2 грудня на Тузлі відкрили нову прикордонну заставу.

Фото: Українські військові з’єднали ліхтери та помістили на них курсантів прикордонної академії. Ці ліхтери виконували роль «стіни» на шляху до Тузли. Михайло Коваль, УП.

Наслідки 

У липні 2005 року МЗС України оголосило, що Росія визнала приналежність Україні острова Тузла і «вод навколо нього». Натомість у МЗС Росії відповіли, що правовий статус острова «залишається невизначеним». Це, найімовірніше, був закид на майбутні спроби анексувати українські території.

Наразі тодішня реакція Леоніда Кучми на спробу анексії острова росіянами може здатися недостатньо жорсткою — і не дарма. Хоч Україна і продемонструвала, що готова захищати власну територію військовим шляхом, та після згасання конфлікту дипломатичні відносини країн «не постраждали». Ба більше, на острові не закріпили належну кількість військового контингенту, який би демонстрував Росії, що Україна зняла рожеві окуляри, охороняє свою землю і готова захищати її і у випадку майбутніх конфліктів.

Вид на острів Тузла, яким пролягає так званий Кримський міст, з супутника ICEYE («Народний супутник»).

А далі була анексія Криму в 2014 році. Після окупації півострова росіяни збудували Кримський міст, який з’єднав анексовані території з російським Таманським півостровом. Пролягає він через Тузлу — так Росія показала, що поглинула острів, що «виграла» у старій суперечці, і що її ідеєю фікс були і залишаються не будівництво дамби і не захист екології, а окупація України та знищення її суверенітету. 

Фото: Зима 2022-2023 рр. Начальник Національного університету оборони України, 67-річний генерал-полковник Михайло Коваль, який у 2003 році захищав острів Тузла, передає президенту Володимиру Зеленському прапор із написом: «Сенату та американському народу від захисників Бахмута з великою повагою». Михайло Коваль, УП.