Корабель Чорноморського флоту підняв український прапор: як це було 106 років тому
Зараз у це складно повірити, але понад 100 років тому есмінець Чорноморського флоту російської імперії підняв прапор України та відмовився його спускати. Як так сталося? І що було далі?
У липні 1917 року корабель «Завидний» (типу «Завєтний») Чорноморського флоту російської імперії підняв український прапор.
Після Лютневої революції корабель українізували. Вперше він підняв українського прапора ще в липні 1917-го. А 12 жовтня «Завидний» знову підняв прапор, але відмовився його спускати. Того ж дня у всіх газетах опублікували маніфест екіпажу есмінця.
У документі моряки заявляли, що підняли прапор, аби «показати, що, попри віковий гніт, все-таки живі ще сини нашої славної матері-України, а значить, жива та сила, яка має відновити права нашої славної, дорогої матері-України».
«Цим ми показали, що ми, як і вся демократія росії, вимагаємо проголошення російської федеративної демократичної республіки, а значить вимагаємо автономії як для інших, так і для всієї рідної і дорогої матері-України», – передав екіпаж.
Наприкінці свого повідомлення моряки зазначили, що не спустять піднятий ними прапор, «допоки живемо ми й існує міноносець “Завидний”». І вони справді трималися дуже довго.
Хронологія
У жовтні 1917 року моряки-чорноморці отримали повідомлення про українізацію на Балтійському флоті. На честь цього, за попередньою домовленістю із командуванням, всі кораблі й порти Чорноморського флоту на один день підняли українські стяги та прапори «Хай живе вільна Україна».
12 жовтня. Міноносець «Завидний» підняв український прапор. У газетах опублікували звернення екіпажу.
У Севастополі українці влаштували багатотисячну урочисту ходу та парад біля пам’ятника адміралу Нахімову.
17 жовтня. На заяву моряків відреагував морський міністр росії Вердеревський. У телеграмі до Центральної Ради він підкреслив, що підняття українського прапора на кораблях Чорноморського флоту є «актом сепаратизму». Мовляв, флот, який утримується коштами з російської казни, не може піднімати на кораблях жодного прапора, окрім російського.
Вердеревський вважав, що Центральна Рада має сама вплинути на моряків, аби флот спустив українські прапори та підняв російські. Але вимогу міністра проігнорували.
15 листопада. Усі кораблі Чорноморського флоту протягом цілої доби тримали піднятими українські прапори, а також сигнал «Слава Українській Народній Республіці».
На жаль, в грудні більшовики змогли нав’язати свої погляди майже всім морякам Чорноморського флоту, як і в усі часи — за допомогою пропаганди та терору.
3 грудня. Всі кораблі мінної бригади опустили українські прапори та підняли червоні. Але не «Завидний».
24 грудня. Після захоплення лінкора «Воля», залишилися останні військові кораблі українського флоту, які так і не підняли червоного прапора: «Завидний» та крейсер «Пам’ять Меркурія». Через загрозу захоплення більшовиками, кораблі за наказом українського морського міністерства перемістилися до Одеси.
Січень 1918 року. Більшовики захопили кораблі. Революціонери вивели «Завидний» до Севастополя.
29 квітня. Моряки знову підняли над міноносцем український прапор. Під ним вони залишалися до 3 травня.
3 травня. Корабель захопили німецькі війська, які перейменували його на R.
Листопад. «Завидний» повернувся до складу українського флоту і мав отримати нове ім’я — «Полковник Шрамченко». Але невдовзі його знову захопили, цього разу — англо-французькі інтервенти.
24 квітня 1919 року. Англійці підірвали міноносець та інші, більші кораблі Чорноморського флоту.
29 квітня. Корабель захопили більшовицькі війська.
24 червня. Червону армію частково вибили з міста білогвардійці. Пізніше РСЧА вдруге зайняла Севастополь.
14 листопада 1920 року. Міноносець отримав нове ім’я, «Марті», але до складу дієвого флоту його не ввели.
Травень 1922 року. Корабель планували відремонтувати, але замість цього законсервували.
1923 рік. Есмінець здали «Комгосфонду» для реалізації.
21 листопада 1925 року. «Марті» остаточно вивели зі складу радянського флоту.
Контекст
Після лютого 1917 року процес національного відродження розпочався по всіх куточках тодішньої імперії, у тому числі — на Чорноморському флоті, де в більшості служили українці.
Якраз восени 1917 року постало питання про те, що бойові кораблі мають піднімати синьо-жовті прапори. Це сталося після наказу Верховного головнокомандуючого Керенського про українізацію крейсера «Светлана» на Балтиці.
У березні відбулися перші збори українських моряків. На цих зборах створили Севастопольську Українську громаду, а в квітні додалася ще Чорноморська.
Чорноморська громада вперше проголосила Українську військову доктрину:
- «мати фльоту в півтора раза сильніше від усіх воєнних фльот у чорноморському просторі»;
- «приєднати до Севастопільської фльоти всі українські морські сили в Балтійському і Каспійському просторах та на Японському просторі Зеленого Клину»;
- «мати в своєму складі на початок три бригади лінійних кораблів, бригаду крейсерів, гідрокрейсерів, три дивізії міноносців, підводних човнів та деяку кількість кораблів окремого призначення».
Крім того, до складу флоту мала також входити гідроавіація.
У травні 1917 року делегація ЧФ взяла участь у роботі Першого Всеукраїнського військового з’їзду в Києві. Представники висунули вимоги: Чорноморський флот має стати складовою частиною ЗС автономної України, українських фахівців необхідно репатріювати на батьківщину з інших портів імперії. Зокрема, делегація виступала за відкриття морської української школи.
Про широку українізацію Чорноморського флоту, зокрема, свідчило те, що на І Всечорноморському з’їзді 6 листопада 1917 року ухвалили рішення – відправити до Києва на підтримку Центральної Ради 600 озброєних матросів, а також 17 делегатів від флоту.
Цікаво, що діяльність Української Чорноморської громади Севастополя підтримував тодішній командуючий ЧФ — адмірал Олександр Колчак.
На першій українській маніфестації в Севастополі 7 квітня Колчак проголосив, що вважає за честь «говорити з українцями, що зібрались тут заявити про своє існування: Чорноморська фльота, керувати якою я маю собі за честь, на 90% складається з синів цієї нації. Я не можу не вітати українську націю, яка дала мені найліпших моряків, які тільки існують у світі».
Джерела: Володимир Сергійчук «Український Крим», 2001 р.