Експорт металів через порти: чи є шанс?

Аби пройти складний для економіки 2023 рік, Україні необхідне розблокування портів для експорту металургійної продукції.

Внаслідок загарбницької війни росії проти України, у проєкт бюджету на 2023 рік заклали рекордний розмір дефіциту. Держава потребує додаткових валютних надходжень. І експорт металу може забезпечити десятки мільярдів гривень.

Надходження від залізорудної ренти у 2023 році мають становити 7,7 млрд грн, що майже дорівнює сумі, яка була сплачена підприємствами у 2021 році. Тоді Україна експортувала 14,6 млн тонн металопродукції, пише РБК. Найбільше відправили чавуну (3,2 млн тонн), виливків (3 млн тонн) і слябів (2,8 млн тонн).

Однак наразі металургійна галузь перебуває у надскладному стані. Кілька заводів працюють на мінімальній потужності, а діяльність гірничо-збагачувальних комбінатів зовсім зупинена. За даними «Укрметалургпрому», цьогоріч виробництво сталі знизилось утричі. У червні найбільший в Україні металургійний комбінат «АрселорМіттал Кривий Ріг» був завантажений менш, ніж на 10%, «Інтерпайп Сталь» — на дві третини, «Запоріжсталь» — на 30%. Лише внаслідок окупації Маріуполя Україна втратила третину своїх металургійних потужностей.

Підприємства, що залишилися, мають значні проблеми з довезенням сировини та експортом готової продукції через сухопутні кордони. Практично всі металургійні підприємства розташовані в зонах, близьких до місць проведення бойових дій, коментує президент ОП “Укрметаллургпром” Олександр Каленков. 

До того ж, лише станом на початок червня країна-мародер вивезла понад 5,5 тис тонн металопрокату, передусім із портів Бердянська та Маріуполя. Уповноважена ВР з прав людини Людмила Денісова уточнила: ще до війни на території Маріупольського порту знаходилося до 200 тисяч тонн металу та чавуну вартістю 170 млн доларів.

Основний шлях на експорт зараз пролягає через 11 залізничних пунктів на кордонах із Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою. Навіть до повномасштабного вторгнення лише один із них, в Ізові (Волинь), працював на 100%, решта — на 50–80%. 

До війни основними імпортерами української металопродукції були Турція, Італія, США та Китай. За кордон понад 85% чорних металів і 70% залізної руди йшло через порти Маріуполя, Одеси та Миколаєва. Так, лише порт «Південний» обробив 29,14 млн т залізної та марганцевої руди — а це 77% від загального вантажопотоку руди в Україні. 

Не менш важливим для галузі був Маріупольський порт — поряд з ним розташовані провідні металургійні комбінати й компанії України. Насамперед, «Азовсталь» і «ММК ім. Ілліча».

Також експорт металопродукції здійснювали Херсонський та Запорізький річкові порти, вони наразі заблоковані через агресію рф. Невеликі партії металу йшли і Дунаєм, через порти Ізмаїла та Рені.

Що стосується морських портів, то минулоріч вони відправили на експорт 15,3 млн тонн металу, а роком раніше — 15,04 млн тонн. Загалом, результати обробки металопродукції у важливих для галузі морських портах виглядали наступним чином:

Маріупольський порт — 5 млн тонн;

Одеський порт — 4,9 млн тонн;

Миколаївський порт — 3,2 млн тонн.

Наразі лише порти Одеської області здатні підключитися до відвантаження металів. Основні потужності для експорту металургійної продукції розміщені у «Південному», Одеському і Чорноморському портах. Уже пів світу долучилося до перемовин щодо продовження дії Стамбульських угод. Нагадаємо, у них йдеться лише про збіжжя та добрива; жодні інші вантажі наразі не обговорюються. Тож експортерам металів зараз не варто розраховувати на відновлення морських шляхів.

В таких умовах, перспективи «металевого коридору» відкриваються для українських портів на Дунаї — зокрема Ізмаїльського та Ренійського. До війни через Ізмаїльський порт щорік відвантажували не більше 5 млн тонн вантажів, хоча встановлена потужність порту сягає 7 млн тонн. Ренійський порт використовував свій потенціал всього на 10%, обробляючи 1,4 млн тонн вантажів.

Проте у воєнний час саме на дунайські порти припало 30% українського експорту, зазначають у Міністерстві інфраструктури. Звідти вантажі прямують до Румунії у порт Констанци, і далі їх транспортують морем до інших країн.

«Війна створила можливості для зростання трьох портів у гирлі Дунаю — Ізмаїльського, Ренійського та Усть-Дунайського. Певний період це були єдині три порти з 13, які змогли повноцінно працювати. У мирний час на них припадало трохи менше, ніж 5% експорту. Ми забезпечили стабільну роботу логістичних маршрутів відправлення зернових вантажів через порти Дунаю. Зазначу, що переробка вантажів через дунайські порти — Рені, Ізмаїл, Кілія — зросла більше, ніж у 2,6 рази. У тому числі, експорт збільшився у 3,2 рази. За 8 місяців порти Дунаю перевалили 3,4 млн тонн зернових», — повідомив начальник Одеської ОВА Максим Марченко.

Зараз МІУ сподівається вдвічі розширити пропускну спроможність портів на Дунаї завдяки будівництву нових терміналів, зокрема мультимодальних. Також у планах — днопоглиблення та подальша реалізація проєкту глибоководної навігації «Дунай-Чорне море». Розглядають і можливість страхувати іноземні вагони та судна, аби вони могли заходити на територію України без ризиків. Для цього необхідно залучити приватні інвестиції — загалом на суму 200 млн доларів, каже міністр інфраструктури України Олександр Кубраков.

Попри низьку завантаженість і пропускну здатність дунайських портів, вигідне географічне положення може стати ключовим чинником на користь їх використання. 

Чи спрацює така стратегія, наразі судити зарано. Навіть після звільнення усіх окупованих територій — знадобляться роки, аби відновити пограбовану, а місцями й зовсім знищену галузь. 

Сьогодні морський експорт агропродукції значною мірою допомагає втримувати економіку України «на плаву». Однак розширення Стамбульських угод на вивезення металу надасть державі значні надходження до бюджету, підтримуючи не лише економіку, але й забезпечення української армії та видворення ворога за межі нашої держави.

Данило Попов.